Вони народилися в один день, у однієї матері, в одному селі. У них однакова посмішка, однакові темні очі, одна кров. Проте під час війни вони опинилися по різні боки, пише The Times.
Видання розповіло, що 26-річний Олексій Бошин – колишній український морський піхотинець, якого взяли в полон у 2022 році і який провів понад три роки в жорстоких умовах у російському таборі для військовополонених.
Водночас, в статті додається, що Віктор Бошин, його однояйцевий брат-близнюк, залишився в окупованій Росією Херсонській області і зараз є призовником в армії президента Путіна, а в очах української держави – злочинцем і колабораціоністом.
Через кілька місяців після повернення з полону в результаті обміну полоненими Олексій розповів, як російська війна розлучила його сім’ю.
Брати Бошини виросли в селі Абрикосівка, Херсонської області. Вони були нерозлучні. Довгі літні вечори вони проводили, тренуючись або лагодячи старі машини у дворі.
"У нас було багато спільних інтересів, ми піклувалися одне про одного", - розповів виданню Олексій.
В 2014 році після початку війни на Донбасі обидва брати хотіли вступити до лав української армії, але були занадто молоді.
Реклама"Він був таким самим, як я, коли ми росли, ми жили в Україні, ми підтримували Україну", - поділився Олексій.
Згодом брати разом відкрили бізнес із продажу автозапчастин, а у 2019 році Олексій вступив до морської піхоти. Віктор, який уже був одружений і мав дитину, погодився залишитися вдома та керувати бізнесом.
"6 червня я зателефонував йому і сказав: "Приїжджай на вокзал о 20:00, щоб мене провести. Я виїжджаю. Я йду служити". Все було просто", - розповів Олексій.
Видання зауважило, що востаннє брати бачилися особисто у 2020 році. Будучи завзятими спортсменами, вони переважно підтримували зв’язок, тренуючись разом через відеодзвінки. На той час Віктор працював у Польщі, щоб заробити грошей і надіслати їх додому.
РекламаВ статті йдеться, що напередодні повномасштабного вторгнення підрозділ Олексія дислокувався в селі на околиці Маріуполя, готовий захищати лінію від російського наступу, тоді як Віктор повернувся до Херсонської області.
За лічені дні їхній дім опинився під окупацією, а підрозділ Олексія зазнавав постійних обстрілів на території одного з величезних маріупольських заводів. Його підрозділ зазнав значних втрат.
"Якщо йшли обстріли чи повітряні атаки, не можна було ні їсти, ні відпочивати, а якщо було тихо, це означало, що піхота наступає на тебе, і це було ще страшніше", - пригадав Олексій.
Видання розповіло, що вони ховали своїх загиблих у неглибоких могилах на футбольному полі.
До 12 квітня їх оточили, і у них не залишилося іншого вибору, як здатися. Тоді Олексій пізнав новий вид страху.
"Коли на тебе летять бомби, до цього можна звикнути. Але коли ти вже здався, а тебе ведуть колоною, ставлять на коліна, кажуть закрити очі, і ти думаєш: "Ось і все", - додав він.
За даними видання, спочатку його утримували в невеликих казармах на окупованому Донбасі разом із сотнями інших чоловіків, де охоронці годували їх раз на два дні і казали, що туалет – "там, де ви сидите". Потім їх перевезли до табору для військовополонених у Костромі, Росія, де їх часто карали.
"Якщо ти говорив українською, тебе били", - поділився Олексій.
Одного ранку він отримав листа від сестри, в якому вона повідомила, що вони з мамою перебувають в Одесі, батько залишився з іншими родичами під окупацією, але про Віктора не було жодної звістки.
"Мені це здалося підозрілим", - поділився Олексій.
Потім російські охоронці викликали його до кімнати для допитів. Один з них подивився на Олексія і сказав:
"Він дійсно схожий, але той інший більший, а цей досить худий".
Після цього Олексію заявили, що якщо він хоче побачитися зі своїм братом, тоді йому слід погодись на російський паспорт, і тоді він зможе поїхати додому. Однак, Олексій відмовився.
Саме тоді охоронці сказали йому, що Віктор співпрацював з росіянами, і незабаром він дізнався, що його брат вступив до російської армії.
Видання розповіло, що обидва брати стали маріонетками в російській пропагандистській машині.
У червні 2024 року державне телебачення взяло інтерв’ю в Олексія, якого змусили зніматися у в’язниці: він був виснаженим і поголеним, і за заздалегідь підготовленим сценарієм просив президента Зеленського пришвидшити їхнє звільнення.
У листопаді того ж року пропагандисти взяли інтерв’ю у Віктора, який у блискучій формі російської армії, як призовник, разом з іншими молодими українцями з окупованих територій брав участь у параді в Криму.
"Я буду відвертим і чесним. Я не служив в Україні. Я мріяв служити тут [у російській армії]. Я хотів би йти далі цим шляхом і підніматися кар’єрними сходами", - сказав в інтерв'ю Віктор.
В публікації зазначається, що його мотиви для вступу до армії не зрозумілі. Спроба зв’язатися з Віктором для коментаря може поставити під загрозу його або інших членів сім’ї, які залишаються під окупацією
На запитання, що Олексій зараз відчуває до свого брата, він відповів одним словом: "Провина".
Олексій вважає, що якби він не служив у українській морській піхоті й не потрапив у полон, Віктора б не змусили співпрацювати. Він переконаний, що його шантажували погрозами заподіяти шкоду його брату-близнюку.
Як зазначає видання, Віктора наразі як призовника, не планують відправляти на фронт у рамках того, що Росія називає "спеціальною військовою операцією", але Олексій побоюється, що, як і багатьох до нього, його змусять підписати контракт, щоб воювати проти своїх співвітчизників.
Видання наголошує, що згідно зі статтею 51 Женевської конвенції, примус цивільних осіб до служби в збройних силах окупаційної держави є військовим злочином.
Примітно, що в 2022 році під час фіктивного референдуму Росія пообіцяла не проводити призов на так званих нових територіях на півдні та сході України, але в 2024 році вона порушила цю обіцянку.
Наразі перспектива радісного возз’єднання з його братом-близнюком є примарною. Олексій згадав дитячу приказку:
"Коли ми були дітьми, люди казали, що якщо ми разом, то ми непереможні, а якщо кожен сам за себе, то нас можуть побити".
Джерело: УНІАН